A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Семидубська громада
Рівненська область, Дубенський район

Історична довідка

Громада створена: 22 грудня 2019 року



Кількість рад, що об'єдналися: 3

Семидубська сільська рада

  • село Семидуби
  • село Грядки
  • село Довге Поле
  • село Залужжя
  • село Іваниничі
  • село Тростянець

Гірницька сільська рада

  • село Здовбиця
  • село Гірники
  • село Збитин
  • село Злинець
  • село Клинці

Соснівська сільська рада

  • село Соснівка
  • село Бондарі
  • село Кліпець
  • село Нагоряни
  • село Ясинівка

В перспективному плані об’єднання також с.Майдан.

Площа об'єднаної територіальної громади: 165.1 км2

Чисельність населення громади: 4153

Сільське населення: 4153

Село Семидуби є адміністративним центром об'єднаної громади, розташоване за 8 кілометрів від районного центру, міста Дубно.

Основними бюджетоутворючими надходженнями до бюджету Семидубської ОТГ є місцеві податки та збори.

На території громади здійснюють діяльність аграрні компанії та фермерські господарства, найбільшими з яких є:

  • ТзОВ «Західна Агровиробнича Компанія»
  • СТзОВ «Дубенська Аграрна Компанія»
  • ТзОВ «Волинь-Край»
  • СФГ «Серпанок»

В с.Злинець здійснює діяльність ТзОВ "Укрмолпродукт", основним видом діяльності якого є перероблення молока, виробництво масла та сиру.

У південно-східній частині Рівненської області на Дубенщині розкинулося мальовниче село Семидуби, яке стало центром громади. Село лежить в межах Волинської височини і відноситься до лісостепової зони. Рельєф має хвилясто-рівнинний характер. Клімат вологий і теплий. Ґрунтовий покров за своїм складом і родючістю досить різноманітний. Це чорноземи опідзолені, дерново-підзолисті, торфоболотні, сірі опідзолені, супіщані ґрунти. Місцеві корисні копалини - пісок, глину, крейду, вапняки - добувають у кар'єрах і широко застосовують у народному господарстві як будівельні матеріали. Є також поклади торфу.

На відстані 8 км від села розташований районний центр - місто Дубно. За три кілометри на північний схід знаходиться тростянецька гора Іспряча (Божа). Далі на схід простягаються ліси Любомирського лісництва, багаті на гриби, горіхи, ягоди. Із крупних представників лісу тут можна зустріти лося, дикого кабана, косулю. Водяться і хижаки із цінним хутром: куниці, тхори, ласки. З крупних хижаків представлені вовки та лисиці.

На околиці села з південного боку колись протікала невеличка річка Горобина. Згодом річка всохла, утворилось болото. А зараз на заболочених місцях - громадський випас для худоби.

Вперше село Семидуби згадується в записах 1559 року як власність Федора Хмари.

Щодо назви, то існує кілька легенд.

У першій з них говориться про те, що на краю лісу поселився убогий селянин, у якого довгий час не було дітей. Та якось навесні народився у нього син. Мати так зраділа, що звеліла батькові посадити дубок. А через рік довелося садити другого, потім - третього й аж до сьомого.

Так виросло сім дубів у честь семи синів, яких стали величати сини-дуби. Так і назвали село, яке тут заснували. Тому і до сьогодні серед старожилів можна почути прадавню назву села „Синидуби".

У другій легенді йдеться про те, що село Семидуби дістало назву від семи дубів-велетнів, які здійнялися на високому місці в околиці теперішнього ставу. Цих сім велетнів залишили на зрубі на честь семи княжих воїнів, які в нерівному бою загинули від нападу татар. (Пура Я.О. „Наш край у назвах". Рівне, 1993,с.90).

Третя легенда говорить про те, як ішли люди лісом, вибираючи краще місце для свого поселення. Вийшли на галявину і побачили дивне дерево - з одного кореня тяглося сім дубів. Осіли тут люди, а село назвали Семидубами. (Школярчук Христина, 1905р.н., жителька села Майдан).

В Україні село з такою ж назвою є в Голованівському районі Кіровоградської області.

Масового характеру переселення чехів на Волинь набуває у  1867. Уряд надав емігрантам з Чехії значні пільги, головними з яких було – звільнення на 20 років від усіх повинностей, в тому числі і від військової служби. На ці роки припадають ріст безземелля серед селян в Чехії.

Переселенці  відкрили в селі пивзавод,  бійню, ковбасний цех.

На 1887 рік у Волинській губернії працювали п’ять пивоварних заводів. Пивні етикетки 1872-1999:


  


В с. Семидуби Дубенського повіту в сім’ї чеського селянина 19 лютого 1880 року (в деяких документах 6 червня 1880 року) народився видатний чеський політичний діяч Вацлав Вондрак.

Серед тутешніх чеських пам'яток - є їхні бу­динки, і кладовище. До 1956 р. стояв пам'ят­ник просвітителям слов'янським - Кирилу й Мефодію.

У мальовничому куточку села, весь у зелені дерев стоїть цегляний двоповерховий будинок – Семидубський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів-ліцей». 


Учні чеської школи


У Семидубах, - згадують старожили,-  церковно-парафіяльної школи не було, а навчатися діти ходили в сусіднє село Плоску. З приїздом у село чехів, з’явилася чеська школа. Вчителем був пан Фіцек (зі спогадів Загорської  Г.М.).


Фото_Музей 015

Степановський П.О. з родиною


До 1917 р. в селі було лише однокласне народне училище, де навчалися три роки. Викладав ази шкільної грамоти Степановський Петро Олексійович. Всі діти мали змогу здобути знання, тому що навчання було безплатне. (зі спогадів Савчука В.). 

Українська школа перебувала періодично в найманих приміщеннях і з найманими вчителями. Останні кілька років перед 1931 роком  діти українців ходили в школу в с. Плоска. У  1931 році громада села на складені гроші викупила за 5000 злотих у чеха Вацлава Вишнера будинок, який обладнали під школу для українських дітей.


20180105_101844

Купча на українську школу 1931р.


Фото_Музей 003

Школа знаходилась на вулиці Українській.


У школі відкрили 4 класи,  навчав один учитель - Заєць Василь Васильович. Педагог вчив дітей як українською, так і чеською мовами, тому й нині у Семидубах є багато людей старшого віку, що розмовляють і співають чеською.

В 1936 році польська влада, мотивуючи тим, що в школах мало учнів і держава не може утримувати на село два вчителі, школи - українська і чеська - були закриті. А відкрили нову школу - польську. Цю польську школу розмістили в приміщенні української школи, чеське приміщення визнали аварійним. Тепер тут навчались діти усіх  національностей (українці, чехи, поляки, євреї),  які проживали на той час у Семидубах.        Перше вересня 1939 року – перший день навчання у радянській школі. Навчання велося українською мовою, вивчалась і російська мова. Вчителем був Дробоцький Микола  Степанович (1916 – 1943р р. ), який приїхав сюди із Вишнівця Тернопільської області зі своїми батьками. 

В 1941 році розпочалась війна.  З приходом німців  багато дітей навчалось у м. Дубно, деякий час - у Тростянецькій школі, а згодом, після визволення Дубна,  відновилося навчання у Семидубській школі.

У 1947-48 н.р. директором працював Сюрха Володимир Олександрович.         У 1949 – 1950 н.р. школа стала середньою.

З 1949 року  школа знаходилась ще і в другому приміщенні, в  чеському  будинку, на території  теперішнього пивзаводу.  На цей час тут було 6 класних кімнат, учительська, кабінет директора і маленька бібліотека.

З 1952 року школа стала 10-річною, здобувати середню освіту приходили діти з навколишніх сіл: Плоски, Перерослі, Судобич».

1952 – 1953 н.р. у школі навчались 402 учні. 

1958 – 1959 н.р.- введено в навчальну програму виробниче навчання, де учні вивчали тракторну справу. В школі працює гурток «Юних натуралістів», є своя кролеферма, де учні із задоволенням вирощують кролів. 


Випускники 1959р.


В 1958 році почалось будівництво нової школи на 400 місць. Вчителі школи беруть участь у недільниках,  вивозять камінь та пісок на будівництво школи. 

У 1965 -1966 н.р. відкрито нову школу. Вчителі разом з учнями  працюють над обладнанням навчальних кабінетів, виготовляють наочність.

Семидубський НВК «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів- ліцей» як заклад для обдарованих дітей працює з 2000 року.

У 2002 році школу перепрофілювали в аграрний ліцей. Тоді за вибором педагогів та батьків було вирішено: діти вже в навчальному закладі повинні набути таких знань і навичок, які б згодом знадобились їм для практичного використання. Сьогодні наша школа – це ліцей з профільним навчанням. У 10-11 класах впроваджено економічний профіль.

Семидубський НВК – експериментальний навчальний заклад Всеукраїнського рівня. Тема дослідження «Виховання в учнів ціннісного ставлення до праці».


Історія села Соснівка

Село, центр сільської Ради, розташоване за 25 км від районного центру, за 21 км від залізничної станції Дубно.

Від сходу на захід при струмку Ульці розтягнулося на 3 км давнє село Обгів, перейменоване в 1946 р. на Соснівку. На півдні села простягається сосновий ліс, іменований Любомирським, пізніше, з півночі підходить плоскогір’я. Першу вістку про Обгів маємо в 1545 р. тоді в описі майна Кременецького замку село називається «Обгов» (інакше «Обогов»), як належне князю Василю Острозькому майно, дароване його батькові Костянтину королем Олександром. В описі майна Острозької ординації за 1753 р. Обгів, належний князю Станиславу Любомирському, іменується ще «Облихов». У новіші часи різні записи, особливо картографічні, вживають лише назву Обгів. В 1889 р. в Обогові було дворів – 192, населення – 1585 прихожан, серед них 156 римокатоликів У церкві Воздвиження Чесного Хреста збереглися корпії метричних книг із записами від 1774 р. Є згадка і про те, що в 1906 р. церква в селі згоріла і на її місці була побудована нова п’ятикупольна.
В селі ще живуть численні наймення навколишніх місць. Це передусім десять урочищ, серед них: Батиївка, Будки, Баранова Гряда, Крива Гряда, Міжрічки, Червона Гряда.

Навколишні ліси іменували, як правило, за родом дерев.
Є перша літописна згадка, датована 1545 р. Село носило назву Обгов. У селі були: церква, млин, смолярня, скит монахів. Село переходило у власність від одного пана до іншого. Більшість із них були з роду князів Острозьких.
Існують легенди про те, звідки пішла назва села Обгов. Легенда перша: «Між селом і лісом було болото, щоб добратись в ліс треба було іти або їхати бродом. Через брід могла проїхати лише пара коней чи то з сіном, чи з дровами. Розминутись на броду дві зустрічні підводи не могли. Тому, виїжджаючи на переправу, їздовий кричав: «Оп! Оп! Оп». Якщо не чув відповіді то їхав дальше. Але якщо чув: «Гов! Гов! Гов!» (тобто зачекай), то стояв і чекав, бо вже хтось їхав бродом. Брід цей ще був до 60-тих рр., пізніше болото осушили і броду не стало».

Розповідають ще іншу легенду, в якій відставний козак запорізький уподобав це місце і спорудив у ньому хутір. Підселив до себе гречкосіїв, збудував церкву, млин. Та, маючи веселу вдачу, збудував ще й корчму, найняв музик і по святах, по вечорах вигравала музика, співались пісні. Найчастіше звідти лунали вигуки: «Оп! Гов! Оп! Гов!». І нині в селі живе не лише роботящий, але і співучий народ, який має веселу, непокірну козацьку вдачу. У 1946 р. село названо Соснівкою. В післявоєнний час село відбудовувалося та селян и поверталися у свої домівки. В 70-х рр. колгосп реорганізовано на радгосп. Постачалась техніка, було осушено болота, селяни будувались. Найбільшого розквіту село зазнало при головуванні М.Л. Грицая. Були побудовані дороги від Соснівки до сіл: Бондарі, Нагоряни, Кліпець. У 1983 р. збудована школа на 192 учнівських місця, побудовано торговий центр.

В часи перебудови прийшли радикальні зміни і в с. Соснівка. В Україні виникає Народний Рух, що закликав людей до боротьби за вільну Україну. 11 вересня 1990 р. на сесії сільської ради приймається рішення про підняття національного прапора над сільською радою, розпускається первинна партійна організація радгоспу. В старій школі відкривається недільна школа, де діти вивчають основи християнства. 27 вересня 1990 р. освячено стелу, яку збудували на честь проголошення 16 липня 1990 р. Верховною Радою України Декларації про державний Суверенітет України.

У вересні 1994 р. школа із неповної середньої стала середньою. Тоді в школі навчалось 136 учнів.


Гірницька сільська рада

Здовбиця - село , центр Гірницької сільської Ради , розташоване за 10 км від районного центру і залізничної станції Дубно. Сільській раді підпорядковані населені пункти Злинець, Здовбиця, Гірники , Збитин, Клинці.

З корисних копалин місцевість багата на глину, пісок, будівельний камінь і крейду.

Достовірних відомостей про час і причини виникнення населених пунктів не збереглося ніяких, але з розповідей старожилів дійшли перекази про назви населених пунктів. Село Гірники названо в честь гірників, які добували камінь і крейду для будівництва Дубенського замку і інших споруд , що знаходились в околиці Дубна, Луцька і Кременця .

В січні 1941 року в селі Збитин був заснований колгосп, першим головою якого був Васьковець Данило Якович, який був вбитий під час фашистської окупації.

У селах Здовбиця, Злинець, Гірники був заснований колгосп імені Шевченка, організатором якого був Калінчук Михайло Омелянович, убитий в 1942 році під час війни.


ІСТОРИЧНА  ДОВІДКА
ПРО ПОХОДЖЕННЯ НАЗВ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ  ГІРНИЦЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ  РАДИ

ЗЛИНЕЦЬ: Декілька століть тому, слава про глиняні кар’єри розходилась далеко по всьому Галицько-Волинському князівстві, про те, що   тут  є зародки глиняних   покладів. Від чого це поселення  почали називати Глинець. З часом назва Глинець асимілювалась в назву Злинець. 

ЗДОВБИЦЯ: Назва села Здовбиця походить від назви трудової діяльності людини «здовбувати», тобто очищати територію від лісових заростей, бур'янів. На розчищеній території селилися  поселенці  і розпочинали забудову.

ГІРНИКИ:  Село Гірники розкинулось на високих пагорбах, серед мальовничих лісів, які нагадують Карпатські гори. Знаходиться воно на найвищій точці Мізоцького кряжу, у самому центрі Волинської височини, понад триста метрів над рівнем моря. Це один із самих красивих куточків Західної України. Перші відомості про «деревню Горники» Дубенської Свято-Георгіївськоі парафії датовані кінцем   XVI століття. Проте в околицях с.Гірники були знайдені кам’яні знаряддя епохи неоліту, які   засвідчують, що поселення тут були дужі давні. Село в давнину було відоме своїми каменоломнями, в яких добували та обробляли  камінь. Його використовували для  будівництва  Дубенського замку, тюрми  та  інших будівель в славному місті Дубні, Кременці, Луцьку. Згодом каміння почали продавити. Люди тяжко працювали і приносили великі достатки князю. Князь прощав і дозволяв їм селитися поблизу каменоломень. Очевидно,  від  людей,  які  займалися кар’єрним промислом і яких називали гірниками, пішла сучасна назва села.

ЗБИТИН: У ті далекі часи, коли землю нашу топтали орди Батия та Чингізхана, рятуючись від татарської орди, купка нещасних втікачів забрела у великий ліс, який ріс на місці теперішнього села. Сподобалося людям це місце: родюча долина, серед якої текла невеличка річечка з прозорою джерельною водою. Навкруг столітній ліс, густий та непрохідний. Так і залишилися тут втікачі. Викорчували ліс, збудували хатини, церкву, якій в 2011 році виповниться 300 років,  почали обживатися. Помаленьку розросталося селище. Та не минула його лиха доля. Знайшов сюди дорогу татарський загін. І зав’залася січа, люта та кривава. Завзято боронилися поселяни, збили всіх ворогів, самі полягли, та не дозволили плюндрувати  рідну землю. З тих пір назвали село Збитин, а річечку Збитинкою, в пам’ять нащадкам та на пересторогу ворогам.  Минули століття, та село живе і до сьогодні, і маленька річечка Збитинка несе свої води у Дніпро, і далі, ген у Чорне море.

КЛИНЦІ: до 70-х років - ВОЛИЦЯ :  Назва села Волиця, або ж Вольниця сягає своїм корінням часів Гетьманщини та Богдана Хмельницького. Це були ті часи, коли український народ піднімався на визвольну боротьбу проти польської шляхти. Селяни тікали від своїх панів, ховалися, хто як міг. Одні ішли на Запорожжя і ставали козаками, інші забиралися в пущі та нетрі, де могли дістати їх панські посіпаки, і засновували там так звані вольниці, тобто, вільні поселення. Так було засновано і це село.


Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь